До побачення телебачення: понад сотню працівників телеканалу “Тиса-1” звільнили з роботи
2 Квітня 2018р. в 09:42  |  162 Переглядів

В Україні реформували державне телебачення і було створено Національну суспільну телерадіокомпанію України.

6 грудня колишнього директора ТРК “Тиса-1” Віталія Мещерякова було обрано менеджером Закарпатської філії Національної суспільної телерадіокомпанії України. Він ще мав якісь надії і щиро розповідав про проекти з реконструкції телеканалу, про новий нюс-рум, про грант ЄС.

Однак вже 15 березня на своїй сторінці у “Фейсбук” Віталій написав:

“Ну, ось і все, друзі,- сьогодні офіційно попрощався з колективом компанії Тиса-1 та Тиса-ФМ, в якій пропрацював останні 6 років.
Сум і радість – відчуття, які вирують зараз у мені.
Насамперед – сумуватиму за командою, з якою вдалося втілити у життя купу цікавих проектів, з якими разом раділи перемогам, долали труднощі та перешкоди.
Сумуватиму за старшими колегами, від яких я, зізнаюся, вчився життя. За талановитою молоддю, яка, всупереч усьому, створювала класні теле- та радіопрограми. За безмежно сильними людьми, від яких я ніколи не чув слова «неможливо» та «нереально».
Я безмежно радий, що доля подарувала мені можливість попрацювати на Тисі – найкращій телерадіокомпанії Закарпаття. Радий за те, що упродовж усього часу біля мене були справжні друзі, які допомагали у, здавалось би, безвихідних ситуаціях. Радий, що отримував справжнє задоволення від роботи.
Дякую вам, друзі! Частка моєї душі назавжди залишатиметься з Тисою. Вірю у класне, драйвове майбутнє суспільного мовника. Успіхів, друзі!”.

Було зрозуміло, що телеканал вже не врятувати. Було багато розмов про те, що навіть якщо телеканал частково збережеться, то він вже не матиме самостійності, не виготовлятиме власних програм. А з Києва дали сигнал – масове звільнення.

Ще вчора Олександр Герешко розмістив доволі сумний допис про те, що з “Тиси” забирають до Києва пересувний телевізійний комплекс. 

“29 березня 2018-го року. 4 години 50 хвилин ранку. З воріт Закарпатського обласного телебачення виїжджає ПТС – пересувна телевізійна станція. На Київ. Назавжди. Тепер до нас хіба що в гості.
За колись писаними, а тепер не писаними законами життя телевізійників, “дорослим” було телебачення, у якого є ПТС. Це вже вважалося за телекомпанію. Все інше – корпункти. Статус області був солідним, якщо вона мала свою телекомпанію. Нашій це вдалося. Її телецентр, бували часи, мав найсучасніше обладнання. А коли в Ужгород приїхала “Айоккі-Банга” – гордість телевізійників не мала меж. Всіх до останнього. Від двірника до директора телецентру – Андрія Дудича. Це було дуже круто.
Безліч разів я сідав за режисерський пульт цього ПТСу. Це був не просто техзасіб, це була команда. Технарів, операторів, режисерів, редакторів. Нормою виїздів на місяць було вісімнадцять. Вдумайтесь.
Мій прощальний особистий внесок в роботу ПТСа – організація тепер вже останнього запису Закарпатського народного хору на Золотій горі. Не так давно, а вже історія.
Сьогодні треба згадати тих, хто ставив службу пересувної телевізійної станції в області – Бориса Грішкіна, Василя Євчинця. Їх вже нема. Провести “в останню путь” ПТС випало Євгену Носкову – чи не єдиному справжньому інженеру телебачення, що залишилися зараз. Повернеться вже в нікуди. Місця в штаті надалі для нього не знайшлося.

Сьогодні Закарпаття втратило частку свого статусу, частку творчої душі.
Нехай вибачають мешканці будинків на Київській набережній, яких в п’ять ранку розбудив прощальний клаксон. І у водія цієї 18-тонної машини не витримали нерви. Сумно. Сумно”.

А вже сьогодні Олександр Герешко написав:

“Багато хто просить роз’яснення. Не збирався коментувати, бо готую на завтра окремий матеріал для tysa-first.com. Але сьогодні останній раз був у рідній телекомпанії, якій віддав більш ніж 35 років.
Коли тебе звільняють, це твоя особиста трагедія. Коли звільняють цілу телекомпанію – почуття глобальної пустоти. Страшно вже не за себе. Страшно за життя взагалі.
Сьогодні такі казкарі, як цитований в попередньому пості Mykola Chernotytskyi, відправили “на переоснащення” сто чотирнадцять працівників моєї “Тиси-1″. Звільнили. Скоротили штат. Тих, хто залишився чекатиме друга хвиля. Весь збудований у 1967 році телевізійний комплекс АПБ – 100-метрова студія, редакційні приміщення, технічні апаратні – залишився пустим. Зовсім. Без ознак життя. Охорона його консервує. Може комусь треба на овощесховище? Голосіться”.

Згодом у соцмережах з’явився прощальний допис студії “Експеримент”, яка на “Тисі” продукували дуже  якісні авторські програми.

“Команда студії “Експеримент” за різні часи. Хочемо подякувати усім хто дивився наші програми за останні 9 років. Ми завжди керувалися бажанням зробити обласне телебачення цікавим та якісним . Тільки ви, як глядачі, можете дати оцінку нашій роботі. Наразі ж, на жаль, студія припиняє своє існування. Бажаємо вам всього найкращого та нехай щастить! Ваш “Експеримент”.

А ось допис Лесі Вихованець, яка разом з колегами створювала ранкову програму “Ранок на Тисі”:

“Життя іде – і все без коректур…” Бо коректури йому не потрібні!
Життя – це злети і падіння, сум і радість, зустрічі і прощання – у цьому вся краса його і сенс!
Нині перегортаю сторіночку – мій професійний шлях на Закарпатському обласному телебаченні завершено… І хоча він був порівняно недовгим, але запам”ятається, повірте, на роки!
На душі трохи сумно… Навіть не сумно, а “грустно” – це слово краще і точніше описує мій стан. Та я ні про що не жалкую! Ні про те, що колись прийшла сюди, ні про те, що зараз йду. Не жалкую про прийняті рішення… Бо знаю і вірю, що зміни – завжди відбуваються тоді, коли нам це справді потрібно, і їх не слід боятись!
Останній робочий день,а я намагалась якомога швидше втікти додому – аби не розплакатись, і не показати своїх сліз….
Друзі! Колеги! Я щиро вдячна усім і кожному за співпрацю!”.

Ми вже ніколи не будемо мати колишню “Тису”. Можливо, там і дійсно був завеликий штат, але хіба можна одночасно звільняти понад сто чоловік? Тепер всі телепродукти регіонального телеканалу будуть строго регламентовані Києвом. Тепер там визначатимуть, що нам показувати. З позитиву можна виділити лише те, що влада також втратила рупор, який завжди активно використовувала і канал стане більш незалежним від місцевих царьків. Але це сталося занадто великою ціною.

Також про своє звільнення з Тиси-1 розповіла Галина Ярцева.

Чарівний пєндєль для саморозвитку. 10 років з другого пришестя на Тису-1. Різних, але прекрасних років у яких були справжні друзі і колеги. Азарт творення і реалізації нових проектів.
Що далі? Перезавантаження і обов’язково нові старти! Мене зупинити складно!

Залиште свій коментар